Ця жінка не потребує зайвої реклами: люди, яких вона вилікувала, не полишають спілкування ані з нею, ані один з одним. Вони й заснували громадську організацію «Природно-духовний центр «Свіча».

Опубліковано в "СіД"

«Я свою біду руками розведу»
...Ось так і познайомилися… Прийшли дві молоді квітучі жінки й сказали: «Навіть у період кризи все значно простіше. І життя своє можна змінити, і здоров’я поліпшити, не вдаючись до захмарних методів. Насправді все в наших руках. І ми, впускаючи прості речі у власне життя, бачимо, що це працює! Та ще й як ефективно! Ніби то не ти розв’язуєш почасти нелегкі завдання, а Хтось, Хто дуже тебе любить».

Тоді на якусь мить я засумнівалася у доцільності їхнього приходу. Але вони раптом взяли й запропонували... розглянути їхнє життя як приклад.
Жінки розповіли, що і в особистому не клеїлось, з дітьми мали проблеми, а з батьками – непорозуміння. Але після сеансів біотерапевта-масажиста Ольги Табачук їхнє життя дивним чином почало змінюватися на краще. Ба навіть батьки, зауваживши ці позитивні зміни, стали на стежину любові й поваги до себе. Мої співрозмовниці переконані, що люди звикли все ускладнювати, зовсім незважаючи на те, що коїться. «А потрібно, – усміхається одна з них, Алла, – як у тій приказці – «Я свою біду руками розведу». Тобто допоможу собі сам. Як цього навчитися – радить Ольга Василівна»
«Що не під силу животворчому вогню?!»

Невисока енергійна жінка стрічає мене тепло. За оповідями вже знаю, що дар цей відкрила в собі більш як десять років тому. І не злякалася, не відступила, а розвивала його.

Пані Ольга, знайомлячись, розповідає багато цікавого. Примудряється складні для сприймання речі вдягати у прості словесні форми. А ще жартома називає себе продюсером, який відкриває в людині зірку – ту єдино правильну частинку Бога в душі кожного з нас, що має вести по життю. «Адже якщо ви йдете, а у вашому тілі, у вашому внутрішньому храмі палає оцей животворчий вогонь, – каже пані Ольга, – то що може не вдатися? Що не під силу?»

На першій зустрічі пані Ольга лишень знімає інформацію, тобто в доступний їй спосіб «зчитує» відомості, що дають змогу побачити картину здоров’я пацієнта. Приміром, у мене було враження, що Ольга Василівна тримає в руках... мою медичну картку: вона розповіла про найменші прогалини у фізичному стані і, що найцікавіше, побачила дірки й у духовному житті.

«Крім нашого фізичного тіла, є ще й інше, тонке, – каже Ольга Василівна. – І моє завдання – немов протерти запилене скло, за яким сховано той скарб. Я не втручаюся в біополе людини. Я тільки оглядаю... Бачите, річ у тім, що ми маємо проблеми, і насамперед зі здоров’ям, через те, що надто заматеріалізовуємо свідомість, дуже опікуємося побутовим. Віддаємо любов рідним та близьким, але забуваємо, що так само природно любити Бога, Церкву...»

Зчитавши інформацію, Ольга Василівна, навіть після того як пацієнт залишає кабінет, далі працює з нею. Потім на окремому аркуші записує свої висновки та рекомендації й просить людину прийти по них за день-два.
Наступний етап – точковий масаж з прийомами мануальної терапії, діагностика біополя, музико-та ароматерапія. Проте найбільш захоплива річ – лікування на природі. Зокрема водолікування (сама пані Ольга – чемпіон України з моржування. – Авт.). І байдуже, яка надворі пора: занурення з головою – необхідна складова свідомого ставлення до тих змін, на які людина добровільно налаштувалася.

«Я знаю, що думає більшість людей, коли чують, що треба бодай двічі-тричі на тиждень зануритися у водойму, – каже Ольга Василівна. – Що на це не знайдеться часу... Але повірте, він... дивним чином віднаходиться!»
Окрім того, велика увага дихальним вправам, відвідуванню лазні й обов’язковому духовному спілкуванню. Тому люди навіть після лікування мають потребу бачитися, обмінюватися досвідом, підтримувати один одного. Вони перезнайомилися і створили громадську організацію «Свіча». А це вже... понад тридцять осіб різного віку, які раз на тиждень збираються в науковій бібліотеці.
Власне, саме їх можна побачити будь-якої пори року на березі Стиру. Енергійних, усміхнених, таких, ніби й криза, що в усіх на вустах, не має над ними влади.
– Ми самі малюємо своє життя, – каже Ольга Табачук. – І ніхто замість вас його не намалює. Це має бути гарна картина, щоб не сором було принести її Небесному Отцю й отримати хорошу оцінку.

Наталка ШЕПЕЛЬ

Фото: Ольга Табачук у центрі, між своїми «свічечками».

1993 року Ольга Табачук пройшла курс основ медицини й отримала атестаційно-експертний висновок від Української академії нетрадиційної медицини,

а також ліцензію від Міністерства охорони здоров’я, згідно з якою має право працювати з людьми.

2000–2001 рр. – атестувалася в Києві як біоенергоінформтерапевт.