Прості нехитрії слова вбирали очі Василя
Його рука і друг – перо писали все, що на Душі було.
Зернини ці, мов золото добірне
Його донька з Любов’ю зберегла,
Грунт розпушила і посіяла так рівно, 
Наскільки її серденько змогло.
Тепер же ми ці зерна споживаєм,
Вони зросли в сьогодняшньому дні…
Із Василем Вас, наша рідная, вітаєм!
І речемо: Любові – так і ні – війні!